23October2018

ВІТАЛІЙ ІЩЕНКО ПРО СТАЖУВАННЯ У ВІДНІ, ДОСЛІДЖЕННЯ МІГРАЦІЇ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ І АВСТРІЙСЬКУ ВДЯЧНІСТЬ УКРАЇНСЬКИМ КОЗАКАМ

  • PDF

Три місяці (листопад – січень) завідувач кафедри екології та екологічної безпеки ВНТУ, кандидат технічних наук, доцент Віталій Іщенко проходив стажування у Віденському технічному університеті (Австрія), в Інституті якості води та управління ресурсами і відходами.

Стажування повністю фінансувалось Австрійським агентством міжнародної співпраці у освіті та науці.

Віденський технічний університет є одним із найрейтинговіших у Австрії. Має багато корпусів, частина з яких знаходиться у старовинних будівлях (університету вже понад 200 років), а частина – у сучасних новобудовах.

В університеті навчається понад 30 тис. студентів.

 

Корпуси Віденського технічного університету

Основна діяльність Віталія Іщенка була присвячена актуальній екологічній проблемі – дослідженню міграції важких металів у товщі відходів.

Для цього використовувалось спеціальне обладнання – реактори-симулятори сміттєзвалищ, сконструйовані таким чином, щоб відтворювати умови, характерні для полігонів побутових відходів.

Також вінницький науковець проводив вимірювання на атомно-емісійному спектрометрі.

 

Під час проведення експерименту

Віталій Іщенко відвідав декілька наукових семінарів, на одному з яких було представлено ВНТУ, а також напрямки дослідницької діяльності кафедри екології та екологічної безпеки.

Обговорював із колегами моделі поширення забруднюючих речовин в навколишньому середовищі та їх застосування до міграції важких металів в українських умовах. Познайомився із лабораторними можливостями університету, які є досить потужними (враховуючи річний бюджет університету 200 млн. євро).

Під час перебування у Відні, доцент Іщенко детально вивчив досвід у сфері поводження з відходами в Австрії, яка є одним із світових лідерів у цій галузі.

Ознайомився із принципами роботи системи роздільного збирання побутових відходів (система, яка зараз запроваджується у м. Вінниці, нагадує австрійську у зародковому стані) та їх подальшої утилізації. Є окремі контейнери для пластикових пляшок, білого і кольорового скла, металевих банок, паперових відходів. У деяких місцях ще є контейнери для старого одягу, а в районах приватної забудови – для органічних (харчових) відходів. Для ознайомлення із системою утилізації відходів Віталій відвідав декілька підприємств:

- підприємство з утилізації транспортних засобів та відходів електричного та електронного обладнання. Тут цікаво поспостерігати за процесом розбирання і подрібнення автомобілів. Головні операції, які тут виконуються, – це подрібнення автомобілів і техніки, а також відокремлення металів (в першу чергу, заліза, алюмінію і міді) і пластику.

- 2 сміттєспалювальні заводи. Взагалі у Відні є 3 таких заводи. На них в теплову та електричну енергію перетворюється близько половини всіх побутових відходів Відня. Всі заводи побудовані за найвищими екологічними стандартами (капіталовкладення в кожен – близько 200 млн. євро), і один з них навіть розташовується в житловій зоні міста, за декілька сот метрів від університетського кампусу та житлових будинків. Також на заводі проводяться пізнавальні екскурсії для різних категорій людей – від науковців до дітей.

Сміттєспалювальний завод Spittelau, м. Відень

Сміттєспалювальний завод Pfaffenau із біогазовим заводом, м. Відень

- завод з утилізації ПЕТ-пляшок, де на вході – використані пляшки, які миються, подрібнюються, сортуються, спеціальним чином обробляються, в результаті чого отримують гранули – сировину для виготовлення нових пляшок, виробництвом яких завершується технологічний процес.

Загалом же Австрія, населення якої в 5 разів менше, ніж в Україні, має більше 2000 заводів, де тим чи іншим чином переробляються відходи. Також варто відзначити, що в країні зовсім не використовуються одноразові поліетиленові пакети, замість них у супермаркетах – паперові пакети.

Ознайомився із університетським кампусом та навчальним процесом Віденського технічного університету. До речі, прохід у всі корпуси університету вільний. У корпусах висять електронні табло із розкладом занять, які проходять у аудиторіях певного корпусу.

Електронні табло у корпусах

Дещо незвичними є підходи до навчального процесу.

При вступі в університет конкурс відсутній (він є лише для кількох спеціальностей, де дуже багато бажаючих, наприклад, медицина), тому кожен вступає туди, куди хоче. На даний час навчання безкоштовне. 15-20 років тому було платним, потім зробили безкоштовним, а зараз знову мають зробити платним – 700 євро/рік (для іноземців – близько 1400 євро/рік). За 1 рік до них, наприклад на факультет цивільної інженерії, вступає, 300-350 студентів, до кінця навчаються осіб 100 (з різних причин).

Мінімальна кількість студентів для початку викладання курсу – 5 осіб.

Семестри починаються у жовтні і березні і тривають по 3 місяці, ще по
1 місяцю виділяється на екзамени. Є канікули – 3 тижні на Різдво, 2 тижні на Великдень, і ще пару раз по 1 тижню на інші свята, літні канікули – 3 місяці (з липня по вересень включно). Цікаво, що відпустка у викладачів – лише 25 робочих днів.

Мінімальний термін навчання в бакалавраті – 3 роки, в магістратурі – 2 роки. Але реально студенти в середньому навчаються 7 років.

Їм треба набрати 180 (бакалаврат) і 120 (магістратура) кредитів. І вони з різних причин «освоюють» їх більше 5 років. Кожен студент сам собі вибирає дисципліни, щоб набрати ці кредити (хоча є і певні базові обов’язкові предмети). Ці дисципліни він може вивчати, коли захоче (єдине обмеження – до вивчення певного курсу студент допускається, якщо він вже завершив деякі визначені курси, необхідні для розуміння нового предмету). Обмеження в часі немає, тобто студент може вивчити декілька предметів, піти попрацювати декілька років, а потім повернутись завершувати навчання. Може навіть бути ситуація, коли студент працює і має можливість відвідувати лише 1-2 предмети, тоді він може вчитись і «набирати» кредити років 10-15.

Аудиторне навантаження невелике. Одна дисципліна, як правило, має 2-3 аудиторних години на тиждень. Великі курси можуть читатися кількома лекторами (кожен свій модуль, залежно від фаху).

Курсових робіт немає, є лише 1 проект в магістратурі.

Можливі форми занять: лекції (50%), лекції з вправами і вправи (30%), лабораторні (10%), семінари (10%). У розкладі немає чіткого поділу на лекції-лабораторні (практичні). Є лекції, на яких разом з подачею теорії одразу виконуються практичні вправи (лекції з вправами). Є цілі окремі лабораторні курси.

Читайте більше    ДОЦЕНТ ВНТУ ВІТАЛІЙ ІЩЕНКО НА СТАЖУВАННІ У ВІДНІ

Як окремий курс зараховуються екскурсії. Студенти повинні написати звіт за результатами відвідування певного об’єкту (вимоги суворі – інформація не з інтернету, з таблицями, даними, з опрацюванням додаткової літератури) і отримують оцінку.

В кінці курсу здається екзамен-тест. За нього отримують 50-60% балів, решту – в основному за виконання вправ (практичних робіт). Є дисципліни, де для отримання оцінки треба набрати якийсь мінімум по обом видам робіт, а є дисципліни, де можна здати тільки іспит, і отримати мінімальну оцінку (50%). Для екзамену студентам пропонуються 3 дати. Кожен вбирає ту, яка йому підходить. Можна перездавати 4 рази будь-яку кількість дисциплін, хоч всі. На екзамені може бути присутнім, щоб не списували, будь-хто – може лектор, може секретар.

Для захистів бакалаврських і магістерських робіт виділяють 3 дати на семестр. І коли студент готовий, то йде захищатись, хоч і через 10 років.

90% студентів йде в магістратуру, бо, як і в нас, звикли, що це повне навчання. Раніше в них був лише 1 ступінь, який складався з 2 частин навчання, які поступово трансформувались в бакалаврат і магістратуру.

Функціонування університетських кафедр теж відрізняється від звичного нам режиму.

Прив’язки студентів до кафедр немає, оскільки вони часто обирають різні предмети і часто виходить так, що студенти однієї спеціальності на 20-30% вивчають різні дисципліни, та й навчаються різний термін, однакові дисципліни можуть відвідувати у різний час. Єдині функції кафедр – забезпечувати викладання занять і проводити наукові дослідження. Студентами вони не займаються, деканатів при факультетах теж немає. Є окремий університетський відділ, який займається всіма організаційними питаннями – вступом, реєстрацією студентів на курси, розкладом, іншою паперовою роботою.

На постійній основі з, наприклад, 30 чоловік кафедри працюють лише 5-6. Це визначається ректором через персональні дискусії із завідувачами і деканами. Наприклад, якщо збільшилась кількість студентів, то можуть взяти додаткового лектора на постійній основі. Лектори отримують фіксовану зарплату + ще 5-10% залежно від своєї роботи (періодично надаються дані по різним показникам – публікації, кількість лекцій, гранти і т.д. – і ректор розподіляє надбавки). Решта людей – наукові співробітники, які працюють на конкретних наукових проектах і зарплату отримують із коштів цих проектів. Закінчився проект і гроші – люди йдуть. В основному такі співробітники є в нашому розумінні аспірантами – за кілька років виконання проекту вони захищають дисертацію. Тобто аспірантів фактично беруть лише, якщо є проекти, оскільки для підготовки дисертації потрібні кошти (зарплата, витрати на дослідження, обладнання), а їх університет не дає.

Фіксованої кількості лекційних годин на ставку викладача немає. Людина просто повинна відпрацювати 40 годин на тиждень. Перед початком семестру кафедра збирається і розподіляє курси залежно від компетенцій працівників і того, чи вибрали курс студенти. Якщо викладач отримує менше лекцій, то повинен дати більше наукових результатів. Приблизно 10% часу – це викладання, 90% – наукова робота Хоча конкретних цільових показників, планів кафедри чи індивідуальних планів викладачів немає. Ті викладачі, хто на постійній основі, мабуть менше контролюються – вони визнані фахівці і активно працюють. Стосовно людей на проектах, то якщо вони не дають наукового результату, то з ними припиняють співпрацю, закінчились кошти/час і не зробив результату – значить не буде чим звітувати, і кафедра може далі не отримувати проекти. За цим має завідувач кафедри слідкувати, це репутація його і його кафедри.

Цікаво, що фінансового стимулу вигравати наукові проекти немає. Додаткові кошти постійні працівники від цього не отримують. Кошти проектів можна використати тільки на обладнання і найманих працівників. Єдиний стимул – публікації, репутація, можливість розвивати свої дослідження.

Крім роботи за безпосереднім напрямком досліджень, вдалося відвідати багато інших цікавих місць, зокрема, розташовані у Відні «пасивні» будинки. Це будинки, які є надзвичайно енергоефективними (використовують зовсім невелику кількість ресурсів, в першу чергу енергії), економними і мінімально впливають на навколишнє середовище.

Один із таких будинків – корпус Віденського технічного університету, в якому надзвичайно ефективна теплоізоляція, віконні рами із спеціальним склом, ефективна вентиляція із рекуперацією тепла повітря, і найцікавіше – південний фасад цієї багатоповерхової будівлі повністю складається із сонячних панелей.

«Пасивний» будинок – університетський корпус із сонячними панелями

У Відні також є інші університети. Одним із «найпомітніших» є Університет економіки і бізнесу. У нього своя окрема територія у мальовничому місці біля парку і річки, а також надсучасні корпуси, збудовані у незвичайному архітектурному стилі.

Територія Університету економіки і бізнесу

Дуже тісний зв’язок має столиця Австрії із Україною. Саме тут свого часу проживали і працювали перший президент України Михайло Грушевський, літературні діячі Іван Франко та Леся Українка, першовідкривач рентгенівських променів Іван Пулюй, а також Юрій-Франц Кульчицький – засновник першої віденської кав’ярні і «батько» віденської кави. Всім цим діячам встановлені відповідні барельєфи та меморіальні дошки на будинках, в яких вони проживали. Крім того, у 17 столітті українські козаки у складі польського війська брали участь у звільненні від облоги Відня турецькими військами. Для вшанування пам’яті цієї події на околицях Відня встановлено пам’ятник.

Пам’ятник українським козакам

В цілому стажування було дуже корисним та інформативним і його результати будуть використані у науковій роботі та навчальному процесі кафедри екології та екологічної безпеки.